Шукаючи дорогу в щасливе майбуття
Ішов юнак по горам у сонячні місця.
Знайти кохання справжнє він мріяв навесні,
Щоб серденько зігріти й кохану віднайти.
Стомився у дорозі той хлопець й задрімав...
І чує дивний голос, що линув з ясних хмар,
Побачив двох дівчат він, прекрасних, як зоря,
І дух перехопило – вражала їх краса.
«Скажіть мені, дівчата, хто ви й звідкіля?
Які у вас є мрії про ваше майбуття?
Бо я любов шукаю по селах і містах,
Та де знайти, не знаю, мені той вірний шлях?»
І мовила красуня прекрасна, як зоря:
«Знайшов ти, що шукаєш, бо я - ЛЮБОВ ЗЕМНА.
Зі мною ти пізнаєш всі радощі життя,
І я в тобі відкрию таємні відчуття...
А мрію я про те лиш, щоб ти мене любив.
Мене завжди єдину, щоб на руках носив,
І для мене щоб співав ти, і мені служив.
А любити я тебе буду лиш тоді».
Але хлопець враз замисливсь й дівчині сказав:
"Може справді я шукаю все життя тебе...
Але що, як ясне небо хмара затягне?
І якщо не зможу раптом догодити я тобі,
То кохання твоє зникне й зменшиться тоді?"
Відповіла та красуня: "Вибирай як хочеш,
А любитиму тоді лиш, як усе це зробиш.
Лиш тоді кохання буде, як мені догодиш,
Як складуться почуття – то побачимо згодом".
І мовила дівчина, що поруч там була:
«Не сумуй ти, бо існує не лише любов земна.
Бог створив любов небесну – це моє ім’я.
Маю інші ідеали, цілі й мрії я.
Хочу з радістю зігріти кожну душу я,
Чоловіка буду вірно кохати завжди я.
Коли сумно, я розраджу, біль твій розділю,
Бо моя любов є вічна в радості й в жалю.
І люблю я не за настрій і красу очей,
А тому, що добротою Бог наповнює мене.
Хочу я, щоб й ти любив, всіх людей навколо,
Їхню душу зігрівав щирою любов’ю.
І обрав юнак небесну вічную любов,
Що уміла всіх прощати і радіти знов.
А любов земна чекала на закоханість нову...
Гляди, друже, будь уважним,
Вибирай собі не ту...
Прочитано 12602 раза. Голосов 8. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Гефсимания - Вадим Сафонов У каждого своя Гефсимания.
На этой неделе в ленте промелькнула очередная дата присвоения Нобелевской премии по литературе Борису Пастернаку. От последней, из-за чудовищного давления советской машины, он отказался. Одним из самых знаменитых его произведений является роман \"Доктор Живаго\", о судьбе русской интеллигенции начала 20 века.
Будучи также поэтом, он включил в роман цикл стихов. Самым знаменитым стало \"Гамлет\", которое декламировали многие знаменитые советские актеры 2-ой половины XX века. То самое, в котором \"жизнь прожить - не поле перейти\".
Но меня зацепила другая цитата:\"Если только можно, Авва Отче, чашу эту мимо пронеси\". Эта фраза из молитвы Иисуса Христа в Гефсиманском саду. Это были последние часы, когда Иисус, будучи на свободе, мог предотвратить арест и казнь. И в этот момент он как никогда был близко к нам, обычным людям, находящимся в стрессовых ситуациях. Сотни и тысячи лет после тех драматических событий в Иудее, мы, понимая неотвратимость ужасного, поднимаем глаза к небу и говорим\"да минует меня чаша сия\".
Несколько дней я находился под впечатлением переживаний нет, не собирательного образа Гамлета, или Юрия Живаго, или самого Бориса Пастернака, затравленного после той злополучной Нобелевки. А пронзительного стенания Сына Божия, в котором сплелись переживания всех людей, стоящих перед пропастью.
Сохранен размер и рифма \"Гамлета\" Бориса Пастернака, присутсвуют некоторые аналогии.
