Пройдя долиной смертной тени,
Не убоюсь я зла.
Свою наполненную чашу
Я буду пить до дна.
В ней много горечи, печали,
В ней яд, холодный лёд,
Но постараюсь изначально
Испить в ней сладкий мёд.
Припев:
Осталось сколько мне прожить?
Не знаю я ту пору.
Болезнь всё хочет приземлить,
А я стремлюсь ведь в гору.
К Тебе стремлюсь я, мой Господь,
Твою я вижу руку.
Я знаю, Ты со мной всегда,
Мои облегчишь муки.
Я буду, буду жить!
Тебе, Господь, служить!
Тебя я буду славить,
Меня Ты не оставишь.
Я буду, буду жить!
Тебе, Господь, служить!
Тебя я буду славить,
Меня Ты не оставишь.
Да пребудут во все дни,
Чтоб со мной не случилось,
Благость и милость,3р.
Благость и милость!
Твой жезл, Твой посох, мой Господь,
Помогут мне подняться.
Среди житейских передряг
Не дашь мне растеряться.
Ведешь меня на пажити,
Приду я к водам тихим,
Там воспоёт моя душа
О благости великой.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
